БАКАЛАВР, -а, ч. 1. іст. Звання викладача (доцента) в духовних академіях Росії та України до 1869 р. 2. У більшості країн - перший учений ступінь, що здобувається студентом після освоєння програм базової вищої освіти (3-5 років навчання у вищому навчальному закладі). 3. У Франції (з 1808 р.) та деяких інших країнах -особа, що одержала диплом про закінчення середньої освіти.
Бакалавр в інших словниках
| Бакалавр — Тлумачний словник української мови |
| Бакалавр — Російсько-український академічний словник (А–П) |