БОЯРИН, -а, ч. 1. іст. У Росії до Петра 1 - особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. // У Київській Русі - великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. 2. етв. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником на весіллі; шафер. бояринування, -я, с. Дія за знач. бояринувати.
Боярин в інших словниках
| Боярин — Тлумачний словник української мови |
| Боярин — Російсько-український академічний словник (А–П) |