ВУХО, -а, с. 1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Внутрішнє вухо. // Зовнішня хрящова частина органа слуху; вушна раковина. Надрати вуха. ** Тонко вухо - добрий слух. туга вухо - поганий слух. 2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун. 3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину. 4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет.
Вухо в інших словниках
| Вухо — Тлумачний словник української мови |