ДОЗВОЛЯТИ, -яю, -йєш, недок., ДОЗВОЛИТИ, -лю, -лиш, док. і перех., з інфін. 1. Давати згоду, дозвіл, право на здійснення чого-небудь. ” дозволяти (дозволити) собі: а) [перев. із сл. забагато, занадто іт. ін.) поводити себе не зовсім пристнино, невідповідно до свого становища; б) увічлива форма для вираження якого-небудь прохання, повідомлення про щось. 2. тільки З ос., веперех., з інфін. Давати можливість що-небудь робити (про стан, умови, обставини і т. ін.). 3. наказ, сп. дозволь (дозвольте). Увічлива форма звертання з проханням про що-небудь.
Дозволяти в інших словниках
| Дозволяти — Тлумачний словник української мови |
| Дозволяти — Фразеологічний словник української мови |