ЕМПІРИЗМ, -у, ч. 1. Напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання і досвід, а значенням теоретичних узагальнень і логічного мислення нехтує або зовсім його заперечує. 2. книжн. Схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням. ** Повзучий емпіризм, зневажл. - вивчення окремих фактів без розкриття їхніх зв'язків і законів розвитку, вузький підхід до явищ, що вивчаються.
