КОРІНЬ, -реня, ч. 1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. // Деревина або речовина цієї частини рослини. // Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу. “ Солод-кий корінь - те саме, що солодбць. локриця. виривати з корінням кого, що - знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь. дивитися в корінь - заглиблюватися в сутність справи. Пускати корінь - надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину). рсоати під корінь кого, що — підривати основу існування кого-, чого-небудь. 2. Частина зсоа, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі. ** Кбрінь зсоа - частина зсоа, розміщена в зсоній альвеолі. Кбрінь легані - сукупність анатомічних утворень, до яких належать головний бронх, легенева артерія, легеневі вени, бронхіальні артерії і вени та ін. корінь язика - задня частина язика, повернута до глотки. 3. перен. Початок, походження чого-небудь. // Основа, джерело, головна причина чого-небудь. “ В (у) корені - у самій основі, цілком. 4. грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражає йото основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми. 5. мат. Величина, яка з піднесенням її до певного ступеня дає дане число. Квадратний корінь.
