НАГОЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. // Уголос.
НАГОЛОС, -у, ч. 1. Вирізнення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. // Вирізнення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. // Вирізнення, висунення чого-небудь на перший план як найголовнішого. ** Висхідний наголос - наголос із поступовим підвищенням тону, логічний (смисловий) наголос - вирізнення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо сенсу слова в реченні, музйчний (тонічний) наголос - вирізнення одного із складів слова висотою тону. Силовий (динамічний) наголос - вирізнення одного із складів слова більшою силою артикуляції. Спадний наголос - наголос із поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу. 2. Значок над літерою, який указує на вирізнення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Поставити наголос.
Наголос в інших словниках
| Наголос — Тлумачний словник української мови |
| Наголос — Фразеологічний словник української мови |