ОДИНОКИЙ, -а, -е. І. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе. // Який відбувається, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. 2. Який не має сім'ї, рідних; самотній. // у знач. ім. одинбкий, -кого, ч., одинбка, -кої, ж. Людина, яка не має сім'ї. // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. " Одинбка мати, юр. - незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. 3. рідко. Лише один; єдиний.
Одинокий в інших словниках
| Одинокий — Словник чужомовних слів і термінів |
| Одинокий — Російсько-український академічний словник (А–П) |