ОСНОВОПОЛОЖНИЦЯ, -і. Жін. до ОСНОВОПОЛОЖНИК. ОСНОВОСКЛАДАННЯ, -я, с. Спосіб творення складних слів, що полягає у поєднанні основ за допомогою голосних о, е, И (тонкошкірий, буревій та ін.) та деяких інтерфіксальних морфем (-ох -двохатомний, -ою - троюрідний та ін.).
