Розлучений — Великий тлумачний словник сучасної української мови

РОЗЛУЧЕНИЙ, -а, -е. 1. Дієприкм. пас. мин. ч. до розлучити. // розлучено, безос. присудк. сл. 2. у знач. ім. розлучений, -ного, ч.; розлучена, -ної, ж. Тни (та), що розірвав (розірвала) шлюб.

Алфавітний покажчик

А 5203 Б 6596 В 11964 Г 6115 Д 6970 Е 2436 Є 189 Ж 1005 З 11179 И 26 І 1857 Ї 46 Й 180 К 9147 Л 3574 М 6733 Н 10433 О 8300 П 31890 Р 8150 С 13990 Т 6563 У 3853 Ф 3060 Х 2457 Ц 1461 Ч 1940 Ш 2754 Щ 463 Ю 155 Я 544