РОЗУМ, -у, ч. 1. Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність. // з означ. Певний склад, характер мислення. // Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь. ** Доходити своїм (власним) розумом - самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь. Жйти своїм (чужим) розумом - дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін. Не з твоїм (моїм і т. ін.) розумом робити що - у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь. Природний розум - закладена від народження здатність людини мислити. Своїм розумом - самостійно. 2. Те саме, що мислення 1. // Нормальний стан мислення, психіки людини. // перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість. // розм. Інстинкт тварини. // розм. Норов, характер поведінки тварини. ** брати розумом над ким - перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін. втрачати розум - позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним. Рбзум потьмарило що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення. спасти з розуму - збожеволіти, чи ти (він, вона) сповна розуму? - уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. 3. розм. Зміст, значення чого-небудь. // Доцільність, сенс у чому-небудь. 4. переи. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями.
Розум в інших словниках
| Розум — Рідні імена. Слов'янський іменослов |
| Розум — Тлумачний словник української мови |