УПОР, ч. 1. род. -у. Дія і стан того, що упирається (див. упиратися1 1). ** в упор: а) прямо в обличчя, не відводячи очей; б) зовсім зблизька, прямо по цілі. 2. род. -а, тех. Пристрій, предмет, який підтримує що-небудь, служить для упирання в нього. // Підпірка, опора, яка підтримує що-небудь. Упори греблі. 3. род. -у, діал. Упертість. ** До упору, розм. - до самого кінця.
Упор в інших словниках
| Упор — Словник чужомовних слів і термінів |
| Упор — Фразеологічний словник української мови |