ЧЕЛЯДЬ, -і, ж., збірн. 1. іст. Населення феодальної вотчини у давній Русі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.). 2. іст. Дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. // Люди, які посідали невисоке службове або громадське становище. // Слуги взагалі; прислужники. 3. заст., діал. Молодь. // Весільні гості молодої. 4. заст. Жінки, дівчата. 5. діал. Члени однієї родини. 6. зневажл. Попихачі, холуї.
Челядь в інших словниках
| Челядь — Тлумачний словник української мови |