БУНЧУК, -А, ч. 1. іст. Булава з металевою кулькою на кінці та прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) та Україні (як ознака влади гетьманів). 2. У деяких військових оркестрах - шумовий музичний інструмент (з дзвіночками), прикрашений волоссям із кінських хвостів.
Бунчук в інших словниках
| Бунчук — Тлумачний словник української мови |
| Бунчук — Російсько-український академічний словник (А–П) |