Бунчуковий — Великий тлумачний словник сучасної української мови

Бунчуковий

БУНЧУКОВИЙ, -а, -е, іст. Прикм. до бунчук. // у знач. ім. бунчуковий, -вого, ч. Почесне звання, що його українські гетьмани попервах надавали синам генеральної старшини і полковників, а згодом - відставним полковникам і полковій старшині.

Алфавітний покажчик

А 5203 Б 6596 В 11964 Г 6115 Д 6970 Е 2436 Є 189 Ж 1005 З 11179 И 26 І 1857 Ї 46 Й 180 К 9147 Л 3574 М 6733 Н 10433 О 8300 П 31890 Р 8150 С 13990 Т 6563 У 3853 Ф 3060 Х 2457 Ц 1461 Ч 1940 Ш 2754 Щ 463 Ю 155 Я 544