САМІТНИК, САМБТНИК, -а, ч. 1. Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці - в пустелі, печері тощо; пустельник; відлюдник. // у знач, присл. самітником. Відлюдно; не спілкуючись ні з ким; як самітник. 2. перен. Тни, хто живе самітно або тримається осторонь від інших людей; відлюдько. САМІТНИЦТВО, САМБТНИЦТВО, -а, с. 1. Життя самітника (у 1 знач.). 2. Зречення або уникання стосунків з людьми; життя на самоті; відлюдництво. самітницький, самбтницький, -а, -е. Прикм. до самітник і самбтник. Самітницьке життя. // Власт. самітникові. самітниця, самотниця, -і. Жін. до самітник, самбтник.
Самітник в інших словниках
| Самітник — Тлумачний словник української мови |